Умови в інтернаті м.Торез, де мешкають близько 100 хворих дітей та дітей-інвалідів, настільки далекі від ідеальних, наскільки це можна собі уявити.
Багатьом дітям в інтернаті залишається тільки мріяти про увагу та піклування. Життя здається їм тортурами, від яких може позбавити тільки смерть.
Піднявшись сходами інтернату в м.Торез і пройшовши через ряд кімнат, битком набитих дітьми, біля вікна ви побачите ліжечко, в якому лежить маленький хлопчик - Анатолій. Красиві виразні очі з довгими віями зустрінуть ваш погляд. У цієї дитини немає майбутнього.
Анатолію 10 років, але він ростом з трирічну дитину. Виснажений до такої міри, що тонкі ніжки не витримують ваги його тіла, дитина важить трохи більше шести кілограм. «Він вмирає», - каже медсестра Світлана.
Як і багато дітей в інтернаті м.Торез, Анатолій хворий на церебральний параліч. Батьки давно вже від нього відмовилися, і він доживає останні дні без рідних, які могли б його провідати, і без можливості отримати будь-яку підтримку. Світлана пояснює, що в ідеальних умовах інтернат забезпечив би хлопчика висококалорійним дитячим харчуванням. Але це занадто дорого.
Умови в інтернаті настільки далекі від ідеальних, наскільки це можна собі уявити. Навпроти Анатолія лежить Максим, хлопчику сім років, але він виглядає виснаженим. Впадають в око роздуті вени на ручці, якою він стискає своє горло, немов намагаючись покласти край своїм стражданням.
Куди б ви не поглянули, скрізь маленькі хлопчики і дівчатка, які починають хнюпати, навіть якщо на секунду відгорнути ковдру. Вони відчувають, як навколо них інші діти програють битву за виживання. З 100 дітей в інтернаті щорічно вмирає близько 12.
Дітям, хворим на церебральний параліч, часто потрібна допомога з годуванням - більше, ніж можуть забезпечити співробітники інтернату, особливо в таких скрутних обставинах. У важких випадках необхідне годування через трубку.
Тереза Філмон, керівник американської благодійної організації, яка допомагає інтернатам в Україні, каже: «Я бачила, як годують дітей у інтернаті Тореза. Секунд 30 витрачається на те, щоб з ложки нагодувати дитину рідкої кашкою, яка відразу ж виливається у нього з ротика. Потім відразу ж переходять до наступного».
Результати невтішні. Побачивши фотографії дітей, Жан-П`єр Лін, педіатр-невролог і консультант лондонської дитячої лікарні «Евеліна», каже: «Боюся, [це виглядає так, ніби] дітей морять голодом. Це буквально шкіра та кістки, з надто вираженими вадами розвитку. Можливо, у цих установ немає доступу до альтернативних методів годування ».
Олександр Васякін, директор інтернату, заперечує, що діти страждають від голоду. «Вони хворі, - говорить він. - Через свій стан вони не можуть нормально перетравлювати їжу. Ми намагаємося залучити американські фірми, як постачальників іншого харчування, що ліпше засвоюється».
Інші західні медики не сумніваються в тому, що відбувається. Джоан Валанзола, медсестра з догляду за важкохворими, і Крістін Хаглунд, дієтолог, вже відвідували інтернат в Торезі і дійшли висновку, що діти страждають через недоїдання.
«На мою думку, вони страждають від нестачі калорій/білкової недостатності, - говорить Джоан Валанзола. - У них роздуті животи, але руки й ноги тонкі. Крім того, більшість дітей, прикутих до ліжка, лежать мокрі, і ніхто за ними не прибирає».
Тереза Філмон описує інтернат в Торезі як найгірший з тих, що вона бачила в Україні, де західні прагнення Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко, лідерів Помаранчевої революції, що відбулася шість років тому, зазнали краху після зміни влади.
Хоча нинішній президент Віктор Янукович більше орієнтується на Росію, Україна нещодавно знову заговорила про своє бажання вступити в Європейський союз, який закликав її продемонструвати свою готовність до цього, захищаючи права людини. Інформація про те, як живуть діти в інтернаті м.Торез, ставить цю готовність під сумнів.
Баронеса Ніколсон, захисник прав дітей в дитячих будинках Східної Європи, каже: «Проблема такого масштабу може не тільки затягнути вступ України в ЄС, вона може завести цей процес у глухий кут, поки країна не почне вживати необхідних заходів для захисту, а не експлуатації дітей» .
Неповноцінне харчування в інтернаті Тореза - це не єдина проблема, пов`язана з організацією роботи 55 інтернатів для дітей-інвалідів в Україні. Три колишні вихованця таких інтернатів заявили про насильство з боку співробітників цих установ.
Максим Мелецький, хворий на церебральний параліч 20-річний вихованець інтернату, який потрапив туди у віці двох місяців після того, як від нього відмовилися батьки, каже: «Останній інтернат, в якому я жив, був таким жахливим, що ви навіть не можете собі це уявити . Люди з Міністерства соціальної політики погрожували розправитися зі мною, якщо я говоритиму про це ві дкрито, але я повинен це зробити заради тих дітей, які зараз все ще страждають в інтернатах ».
Мелецький говорить, що коли його у віці 15 років перевели в інтернат на південному сході країни, їжа там була скисла, а умови антисанітарними. Він стверджує, що співробітники крали у дітей і часто їх били. У відповідь на безліч скарг з його боку керівництво інтернату викликало міліцію і на нього наділи наручники як на «психічно неврівноваженого».
За словами Мелецького, його накачували якимись препаратами і насильно тримали в клініці три тижні, поки у його відсутність в інтернаті проводилася перевірка.
Є інформація, що ще один хлопчик, Ігор Марченко, піддавався насильству з боку співробітників інтернату. Він помер у минулому році, у віці 15 років, від інфекції.
Інші колишні вихованці інтернатів розповідають схожі страшні історії:
21-річний Володимир Пилипенко каже, що співробітники гвалтували дівчаток, били дітей і крали у них їжу.
Борис Шльонський згадує, що співробітники інтернату били його металевою палицею. Його і Пилипенка зарахували до «відсталих» і помістили до закладу для дітей з особливими потребами, хоча вони не згодні з таким діагнозом.
Не всі діти в інтернатах для дітей-інвалідів серйозно хворі. Деяких поміщають туди просто тому, що у них астма, ущелина неба або родимі плями.
Тереза Філмон каже, що всіма іншими інтернатами, в яких вона була, керують «турботливі люблячі люди». Але проблеми, пов`язані з деякими установами для дітей-інвалідів, підштовхнули уряд до проведення розслідування з метою викорінити корупцію всередині системи.
Анатолій Заболотний, директор благодійного фонду «Розвиток України», каже: «Не всі гроші доходять до дітей. Деякі директори привласнюють їх і кладуть собі в кишеню ».
Він розповідає історію про одного директора інтернату, який вів розкішний спосіб життя і будував собі величезний будинок, маючи при цьому зарплату 300 доларів США на місяць. «Цього не вистачило б навіть на цеглу, щоб побудувати гараж», - додає Анатолій Заболотний.
Він стверджує, що інтернати все більше і більше опираються тому, щоб дітей усиновляли або забирали до дитячих будинків сімейного типу, оскільки фінансування інтернату залежить від кількості дітей, які в ньому значаться.
Деякі спроби усиновити дітей з інтернату в м.Торез призвели до відмов. Але кілька дітей все ж знайшли своє спасіння. У жовтні минулого року Анна Рундалл з Каліфорнії удочерила семирічну Корі з синдромом Дауна з інтернату в Торезі.
Анна Рундалл говорить, що на той момент Корі важила трохи більше 7 кілограм. За три місяці з моменту прибуття до Америки вона набрала чотири з половиною кілограми.
«У нас було багато проблем з годуванням, на це просто був потрібен час, [але] зараз їй набагато краще, - говорить Ганна Рундалл. - Однак там залишилося ще багато таких же дітей».
Для багатьох дітей в інтернаті Торез увага і турбота - це те, що вони, найімовірніше, ніколи не відчують. У найгірших випадках, таких як з Анатолієм та Максимом, життя - це катування, від якої може позбавити тільки смерть.
SundayTimes