Громадський
активіст Михайло Андрійович для «Малакави»:
«Відмова
священиків УПЦ МП відбути чин похорону дитини в Запоріжжі несе в собі явно
політичну підоснову.
Для більшості
громадськості видається аморальною - такою, що суперечить християнській моралі.
Заклик «любові до ближнього» та до «молитви за навернення грішників» брутально
втоптується в багно зневіри, особливо для тих, котрі відносять себе до
православних християн.
Вивчення доктрини
«московського православ’я» вказує на те, що в нім існують досить суворі
настанови у відношенні до іновірців та єретиків. Початком такого ставлення,
ймовірно, є церковний розкол, який мав місце в Росії в ХVII віці. Тоді частина
російського православного духовенства не сприйняла нововведення патріарха
Никона.
Між подіями більш
як трьохсотлітньої давності просліджуються певні історичні паралелі. Теперішня
постать патріарха Кирила (Гундяєва) по значимості «реформ» не уступає Никону
(Мініну). Нині РПЦ тісно співпрацює з російською владою – як в політичному так
і духовному напрямках: від «введення в ранг святих Сталіна» до посвячення
найновіших зразків зброї. Православні ж Київського Патріархату вважаються мало
не розкольниками - хоча обидві церкви є уподібненими, особливих обрядових та
літургійних відмінностей між ними не спостерігається.
Де шукати нині
межу ? Священики РПЦ без докору сумління відспівують закоренілих атеїстів,
котрі власноруч руйнували православні храми – і в той же час відмовляються
поховати 2-х річну дитину, яка при за свого життя навряд чи могла ступити на
гріховну стезю».