Фонд гарантування вкладів фізичних осіб мав би відшкодовувати вклади не за фактом банкрутства банку, в межах фіксованої суми, а за фактом самого неповернення депозиту.
Таку думку висловив кандидат юридичних наук
Кирило Молодико у статті для тижневика «Зеркало недели».
«Фонд, який не гарантує цього, просто не потрібен. Звичайно, це вимагає повної ревізії системи вкладів, які банки сплачують до фонду, але такою є плата за реальний захист вкладників», — зазначив він.
За словами Молодико, система гарантування банківських вкладів в Україні була побудована з самого початку концептуально неправильно, а під неправильну концепцію було виписано і законодавство.
«У результаті в законі «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб» ми маємо виключно «мирний» спосіб відшкодування вкладів через фонд тільки у разі банкрутства банку», — відзначив експерт.
За словами експерта, банківське законодавство і правозастосувальна практика пов'язують таке банкрутство з попередньою багатомісячною діяльністю тимчасової адміністрації.
При цьому адміністрацію призначає не суд в оперативному порядку з подачі комітету кредиторів, які зацікавлені розібратися в тому, що сталося з банком, і відновити його роботу, як у разі інших підприємств, а Національний банк.
«За що банкам такі привілеї? І яка різниця для вкладника, оголошено банк банкрутом чи ні, якщо він просто не видає вкладів, і все, а вкладника підвішують на багато місяців у цілком невизначеній ситуації?» — зазначив Молодико.
На його думку, не було створено хочь якогось захисту від ситуації, коли вкади побажали б забрати більше певного відсотка вкладників.
«Сподівалися на те, що, може, цього не станеться. Однак посилання на те, що такий розвиток ситуації неможливо було передбачити, просто несерйозні, тому що в літературі з історії фінансів повно прикладів сплесків масового бажання населення вилучити свої депозити з банків», — констатував експерт.
Ще однією концептуальною помилкою, пов’язаною з діяльністю фонду, на його думку, є те, що він покриває тільки вклади фізичних осіб (і лише в непідприємницькій їх частині).
Водночас держава зобов’язала юридичних осіб проводити всі свої розрахунки через комерційні банки, по суті, заборонивши їм розрахунки готівкою вище певної суми на день і, більш того, тримати готівку у власних касах вище певної суми, пояснив експерт.
«Та якщо держава адміністративно зобов’язує юридичних осіб тримати їхню власність у комерційних банках, то вона має так само адміністративно гарантувати їхнє збереження там і негайну доступність, інакше це чистої води шахрайство з боку держави», — вважає він.
Експерт переконаний, що якщо держава не може або не хоче гарантувати збереження грошей у приватних комерційних банках, вона зобов’язана зняти обмеження на розрахунки готівкою між підприємствами і скасувати для них всі ліміти на залишки готівки у власних касах.
«Тому в гарантуванні банківських вкладів ухил слід робити зовсім не на фізичних осіб, а на юридичних. А коли вже береться зобов'язання гарантувати вклади (і фізичних осіб, і юридичних), воно має забезпечуватися реально. Банківська система, в якій негайний доступ до грошей, вкладених у банки, нічим не забезпечений, просто не має права на існування», — наголосив Молодико.
Українська Правда