Сьогодні й школяреві відомо, що славу княжого Києва у Середні віки продовжив княжий Галич, а наступником державницьких традицій Київської Русі стало Галицько-Волинське князівство. Ярослав Осмомисл, Олег і Володимир Ярославовичі, Роман Мстиславович, Данило Романович, станіславський єпископ, а згодом митрополит, глава УГКЦ Андрей Шептицький — це вже вічні карби княжої та духовної історії на Галицькій землі.Сюди, до Галича на Івано-Франківщині та його передмість, приїхати варто принаймні раз у житті. Бодай для того, щоб збагнути, як творилася історія нашої держави — вагома та повчальна частина історії світової.
На цю місцевість, мабуть, вказав Божий перст. Крилоська гора з трьох боків захищена річкою і лісами. Саме тому давні галицькі князі обрали її своєю столицею, а південний, відкритий, напрямок обнесли трьома рядами оборонних валів. На найвищій точці Крилоського городища — курган. Насипаний він на честь провідника хорватського племені Гала, або Галиці, який бував тут ще у ІХ столітті. Звідси й назва — Галич. А курган назвали просто — Галичевою могилою.
Княжа криниця неподалік — не менш переконливий символ могутності галицьких князів. Її виникнення оповите цікавою легендою. Один із давніх тутешніх правителів не схотів здати ворогам обложену фортецю. Їжі вистачало, а запаси води вичерпувалися. І тоді вийшов князь з почтом на високий берег, витяг меч і почав втикати його в землю. Встромив раз, другий, а на третій із глибин потекла вода. Вороги відступили від міста, бо зрозуміли марність своїх зусиль. Відтоді вода із трьох джерел стікається у Княжу криницю. Спустившись униз, можна попити цілющої водиці з іншого джерела, яке має романтичну назву «Францискові очі».
Проте наймогутнішим Галич став у ХІІ столітті, за Ярослава Осмомисла. Галицьке князівство розширилося до Чорного моря, володіло Бессарабією, частиною нинішньої Румунії, багатьма придунайськими містами. Та княжа столиця стала не тільки великим політичним і господарським центром, а й визначним духовним осередком. За часів правління Ярослава Осмомисла у Крилосі звели великий Успенський собор, який за розмірами не поступався Софії Київській. Цю архітектурну перлину спіткала непоправна біда: її спалили монголо-татари.
А через три століття була збудована Успенська церква.
Поруч — капличка святого Василія, коріння якої — з ХVI століття. 1936 року весь науковий світ сколихнула знахідка: львівський археолог Ярослав Пастернак не тільки докопався до фундаменту Успенського собору, але й виявив кам’яний саркофаг із прахом фундатора храму — самого князя Ярослава Осмомисла! Задля кращого збереження останки князя перевезли у Святоюрський собор у Львові. Саркофаг перебуває в Івано-Франківському обласному краєзнавчому музеї. В самому Крилосі Національний заповідник «Давній Галич» подбав про музеєфікацію фундаменту зруйнованого Успенського собору — проведено консерваційні роботи, а з одного боку — для туристичної привабливості! — зведено оборонну стіну, замість веж — дзвіницю і капличку.
В історії Галичини було чимало сумних періодів. Наприклад, після смерті одного із синів Ярослава Осмомисла вона залишилася без князів. Із волинської землі на княжий престол запросили Романа Мстиславовича. Та ось біда: місцеві бояри не схотіли пустити його в Галич. Владний князь руки не опустив. Наприкінці ХІІ століття у передмісті Галича, на Виноградній горі, він будує велику церкву і називає її на честь свого діда — київського князя Ізяслава, по-християнському нареченого Пантелеймоном. Галицькі майстри, які навчилися будівничого мистецтва у німців, угорців, звели храм святого Пантелеймона 1194 року у своєму романо-візантійському стилі. Їхній же витвір — майже така сама споруда у Владимирі-на-Клязьмі в Росії. Однак із 18 літописних храмів Галича ХІІ—ХІІІ століть зберігся єдиний — саме на Виноградній горі.
— Кам’яний архів храму унікальний, — розповідає завідувач науково-освітнього відділу заповідника Ірина Цап’юк. — Він «вмістив» майже 700 графіті, які свідчать про багату 800-річну історію Галича. Але досі розшифровано лише три десятки з них. Ось зображення первісного храму ХІІ століття, ось написи ХІІІ—ХVII століть... А це — хрест у формі човна, так званий розквітлий хрест. Його зображення є центральним у гербі і прапорі Галича. Воно стало також логотипом нашої інституції. Хочемо відновити монастир ХVI століття, що був на подвір’ї храму, і від якого вцілів лише фундамент.
У планах людей, покликаних зберігати неповторну історичну спадщину, — не тільки відновлення храмів, так би мовити, «від фундаменту». Зовні розкішна церква Різдва Христового (ХІV ст.), збудована в центрі сучасного Галича на місці давнього язичницького капища Бога Коляди, має свою серйозну проблему: всередині стіни їсть грибок. Вихід — реставрація, а це — декілька сотень тисяч гривень.
Засмученим був би і князь Данило Галицький, котрий, за однією з версій, 1246 року привіз у Галич із Криму 80 родин — представників маленького народу — караїмів. Вони підтримували торгівлю із західними державами, займалися ремеслами. Але після Другої світової війни масово покинули місто, переселившись у Крим і Литву. На сьогодні в Галичі залишилися дві старі караїмки і... новий, єдиний в Україні, Музей караїмської історії та культури.
Давно існує державна програма рестраврації замку, збудованого в ХІV столітті в новому Галичі, що виріс над великою пристанню на Дністрі. Та до сьогодні вдалося відбудувати лише одну вежу і частину муру. На 2008 рік у держбюджеті на реставрацію галицької твердині закладено всього 300 тис. грн., а весь комплекс робіт оцінюється у чималеньку суму — понад 8 млн. грн.
— Ми звузили грандіозні реставраційні завдання, — переконує заступник директора заповідника Володимир Дідух. — Відреставруємо оборонний мур, проведемо консервацію каплиці святої Катерини, що входить до замкового комплексу, дослідимо підземелля. Тоді програма реставрації замку, розрахована до 2012 року, має шанс бути завершеною.
Біль зруйнованого замку відчуває і старий аварійний міст через річку Дністер, до якого рукою подати. Йому сто років. Але ювілей дідусь відзначатиме з простягнутою рукою. 100 тис. грн. потрібно для ремонту пішохідної доріжки, а їх бракує і в міста і у держави.
Розвиток туризму у маленькому 6,5-тисячному Галичі підштовхнуло його 1100-річчя, яке відсвяткували десять років тому. Тоді держава виділила кошти на ремонт центральної частини міста. Привабливого вигляду набули дороги, фасади і покрівлі будівель. Львівський скульптор Олександр Пилєв та архітектор Олег Чмара звели до цієї дати пишний бронзовий пам’ятник молодому королю Данилові Галицькому, котрим захоплюються туристи. Стривайте, а хто вони?
— Найчастіше в Галич і першу княжу столицю — Крилос — приїжджають учні, які вивчають за шкільною програмою історію Галицько-Волинської держави. Місто також активно відвідують люди, котрі прямують на відпочинок у Карпати. Інші туристичні групи до нас навідуються рідше, — сумно говорить директор музею історії давнього Галича заслужений працівник культури України Квітослава Тимус.
Утім, порівняно невеликі туристичні потоки мають свою логіку. Де ж зупинитися на ночівлю бодай одній екскурсійній групі? Три міні-готелі на два-шість номерів кожен — це для міста з багатющою історією просто смішно. Невдовзі в адміністративному будинку заповідника відкриється готель на 16 місць. Але його основне призначення — приймання чиновників, науковців, журналістів, котрі приїжджають вивчати історичну спадщину Галича.
— Перспектива пожвавлення туризму цілком реальна, — запевняє міський голова Орест Трачик. — У місті є дві вільні земельні ділянки. Одну буде виділено під будівництво більшого готелю, а друга призначена для туристично-розважального комплексу. Влада поставила вимогу — в ньому має бути не менш ніж 50 готельних місць. Та для того, щоб туристичні групи зупинялися в них хоча б на два-три дні, потрібен триваліший туристичний маршрут, наприклад, Івано-Франківськ — Крилос, Галич, Бурштин, Маріямпіль...
У нас у місті і районі є десятки історичних пам’яток та музеїв, є що показати навіть найвибагливішим туристам.
Роман ЯКЕЛЬ Дзеркало тижня, № 42 (721) 8 — 14 листопада 2008
