Півсотні мешканців приміського Угринова в ніч з суботи на неділю перетворилися на земельних рейдерів. До четвертої ранку на 12 га в урочищі «Біля Вівчаренка» гуркотів потужний трактор, розганяючи фарами непроникну сільську темінь. Колишні угринівські колгоспники, здебільшого дуже похилого віку, вистояли холодну ніч, готові будь-якої миті захистити працю нічного тракториста, якому кожен заплатив по 400 грн. з мізерної пенсії. Люди орали й засівали пшеницею землю, яку вважають своєю по праву.Недільного ранку «рейдери» у хустках і куфайках з граблями й сокирами вирушили в урочище «Лази» – розчищати невелике поле від кущів і молодих дерев, якими воно заросло за п’ять років простою. Частина урочища вже забудована: на мальовничому пагорбі під лісом за три останніх роки, всупереч мораторію на відчуження угідь сільськогосподарського призначення, виросли розкішні котеджі. Історія їхньої появи приховує й таємницю неймовірного перетворення знедолених селян на порушників земельного законодавства.
Обмін з фокусомІсторія ця формально почалася в 2003 році, її ключовий персонаж – голова Угринівської сільської ради Роман Терешкун. Роман Ярославович – особистість непересічна і сповнена протиріч: орденоносець і фігурант незчисленних позовних заяв і скарг до прокуратури, будівничий школи і затятий супротивник єдиного вцілілого під Івано-Франківськом фермерського господарства, обраний чотири рази поспіль керувати селом, і чи не єдиний війт на Прикарпатті, для боротьби з яким мешканці створили спеціальну громадську організацію. З нього насміхаються, його бояться. Роман Терешкун незворотно змінив Угринів, перетворивши село на престижне передмістя, де за 4-5 тис. дол. елементарно отримуєте ділянку під будівництво, але місця на цвинтарі скоро бракуватиме навіть для з діда-прадіда місцевих мешканців.
В 2003 році з ініціативи Романа Терешкуна сільська рада вирішила радикально перекроїти мапу села. Напередодні Новорічних свят, у неділю, 21 грудня, угринівські обранці ухвалили три рішення, якими змінили схему поділу таких коштовних сільських угідь. Землі резервного фонду площею 22,5 га в урочищі «Біля Локатора» стали землями пайовиків, а ділянки в урочищах «Біля Вівчаренка» і «Лази» навзамін отримали статус територій резерву. На перший погляд, від такої перестановки сума гектарів не міняється. Насправді ж, таким невибагливим фокусом з кишень звичайних колишніх колгоспників, які за багаторічну працю нарешті отримали земельні наділи, війт і його команда витягнули тисячі, десятки тисяч дуже навіть неумовних одиниць.
Території в «Лазах» і «Біля Вівчаренка» придатні для забудови, а «Біля Локатора» звести хатину неможливо, оскільки там – охоронна зона газопроводу. Обмінявшись землею з пайовиками за принципом «на тобі, небоже...», керівництво села отримало в розпорядження величезний і дуже ліквідний ресурс. А що нагоду скористатися ним втрачено не було, свідчать барвисті багатоповерхові «перлини» новочасної архітектури на колишніх колгоспних землях. Ясна річ, що думають з цього приводу самі пайовики, війт і депутати не поцікавилися. Чим грубо порушили низку статей ЗКУ, постанови і накази уряду і Держкомзему України.
Готові сістиА селяни й не підозрювали, що їх «перенесли». Вони здавали свої наділи в оренду ТОВ «Угринів» до 2006 року, не здогадуючись, що їм світить «труба», біля якої навіть орати треба обережно. Лише коли орендар почав нав’язливо натякати на «неперспективність» господарки, кілька селян вирішили вийти з угоди і самотужки обробляти власні площі. І тоді з’ясувалося, що вже три роки наділи майже сотні пайовиків «не на місці».
Остаточно сумніви шокованих селян розвіяла відповідь районної прокуратури на їхнє колективне звернення. Спроби розчулити Терешкуна не мали жодного ефекту. Довелося йти до суду. З сотні на це відважилися лише три жінки.
Одна з позивачів, вчителька Марія Юхимук, розповідає: «Терешкун не хотів мирно вирішити питання, казав нам: у вас що, є гроші на суди? А я мільйонер! А ви за які гроші будете судитися?». Жінки не поступилися, і після тривалого процесу в Тисменицькому районному суді постановою від 26 червня цього року незаконні рішення сільради таки були скасовані. Втім, сільська рада подала апеляційне оскарження, і постанова райсуду не набрала законної сили.
Львівський апеляційний суд досі не призначив навіть дату слухання справи. Зневірені селяни схильні бачити і в цьому руку свого війта. Тому вирішили землю орати і засіювати – навіть розуміючи, що постанова суду першої інстанції формального права їм на такі дії не дає. Чекати на рішення справи по суті люди просто бояться.
«Ми будемо орати, бо продасть, і все», – каже Марія Юхимук. З нею одностайні інші пайовики: «Ми виграли суд, він подав апеляцію. А сам тим часом почав потрохи роздавати поле, не чекаючи рішення апеляційного суду. Ми знаємо про це, бо в нас є лист з районного управління земресурсів, де вказано, що 12,8 га він в «Лазах» роздав зовсім чужим, не угринівським людям», – розповідає Лазар Будзенко, голова громадської організації «Справедливість». «Ми кожен тиждень купуємо газети оголошень і бачимо, що в Угринові земля гектарами продається! Думаю, на когось він ці ділянки скинув і торгує. Ми ж лише хочемо засіяти, ми поле не заберем на плечі», – пояснює дії односельчан пан Лазар.
Любов Терешкун (не родичка нашого героя), яка також прийшла розчищати поле в неділю, згадує, як «совіти» вивезли її в Сибір. «Родина була небідна, мали ґрунти. Якось до нас прийшли, забрали худобу, сказали за дві години зібратися. Вивезли в Сибір, де я пробула 11 років. Вернулася потім, маю сина-інваліда, дістала сертифікат на пай. Тато Романа Терешкуна побудувався на моїх батьківських землях. А пай можуть забрати. Знаєте, москалі як відобрали землю, то хоч не продавали, а наша влада забирає і продає. І це з нашого села чоловік. Ми вже роками з ним воюємо, пишемо, їздимо. А він стільки хатів родині набудував, на шкільній ділянці навіть – і небо йому на голову не впало!»
Роман Терешкун навідався увечері в суботу на поле до бунтівних пайовиків, аби попередити, що «вони сядуть за 197 статтею – за самовільне захоплення землі». «Ми готові на все, навіть сидіти по статті. Ми цікавилися, що це таке, нам наша міліція пояснила», – відказують люди на погрози.
Закритий режимСторонній спостерігач міг би закинути селянам надмірну підозріливість і упередженість до обраного ними ж війта. Однак стосунки між владою і «пересічними» в Угринові – насправді проблема болюча, для декого навіть у буквальному сенсі. Для Лазара Будзака спілкування з Романом Терешкуном недавно закінчилося струсом мозку і гіпертонічним кризом.
«Це сталося на сесії, 2 жовтня, – розповідає депутат сільської ради Володимир Слободян. – Терешкун заледве зібрав протягом години кворум – 14 депутатів. Депутати все частіше ігнорують сесії, бо вже замучені і головою, і людьми. Сесійне засідання війт довго не відкриває, а тим часом провокує селян, які прийшли до зали. Люди втягнулися в сварку. Терешкун цим скористався і запропонував провести закриту сесію, мовляв, йому заважають працювати. Але люди вийти відмовилися. Тоді голова викликав міліцію з Тисмениці. Приїхали чомусь... два ДАІшники. Певно тому, що син Терешкуна в ДАІ працює».
Серед непокірних селян був і Лазар Будзак. Коли працівники ДАІ зрозуміли, що вимоги війта некоректні, Терешкун таки викликав наряд. А сам підійшов до Лазаря Будзака і наказав вивести людей. Той не послухав – і отримав тяжкий удар в потилицю.
«Він вже два рази мене бив, один раз на зборах, я подав тоді скаргу у міліцію, другий раз на сесії 2 жовтня. Тепер буду подавати позов до суду. Мало того, що наші землі розпродує, ще й руки розпускає», – розповідає пан Лазар.
Сесію Роман Терешкун таки провів – у закритому режимі, як і хотів. Це засідання тепер в Угринові відоме як «сесія за ґратами»: вхід до кабінету голови захищає металічна решітка. Сесію провели без кворуму, які рішення там прийняли – невідомо. Врешті, нехтувати вимогами Закону про місцеве самоврядування Терешкуну не звикати. Навіть на телекамеру він нахабно оголошував ухваленими рішення, які підтримало менше половини складу сільради.
Однак зафіксувати порушення документально не вдається. Запис в суді – не доказ, а отримати копію протоколу засідання неможливо. Депутат Володимир Слободян тричі робив відповідні запити – безрезультатно. «Він не надає копій, тому ми взагалі уявлення не маємо, що він там чудить», – каже пан Володимир.
Пайовики запевняють, що готові йти до кінця: якщо програють апеляцію, звернуться до Верховного суду, далі – до Вищого адміністративного... І рахують на пальцях, скільки місяців залишилося до виборів до місцевих рад.
Андрій СОВА«Галицький кореспондент»
