Журналісти створюють продукцію «ручної роботи». Це вже потім її тиражують районки — тисячами, обласні газети — десятками тисяч, центральні — сотнями тисяч примірників. А про «радистів» і телевізійників з їхніми найчастіше мільйонними аудиторіями годі й казати. І кожна помилка журналіста, кожен недогляд коректора множиться відповідним чином. І ось тут читача, у якого багато вільного часу, охоплює безмежна радість: «А, попалися!».
Більше, ніж пожежі, газетярі бояться помилок. Але про ті, які давно в минулому, «заграні», згадують із гумором. У День журналіста ми попросили поділитися своїми спогадами з цього приводу «старих газетних вовків». Отже, розповідають…Олександр Швець, головний редактор «Фактов и комментариев»* У «Робітничій газеті» трапився випадок. Раніше була традиція — чергування ночами «свіжоголових». І ось іде знімок: засідання політбюро. У текстівці до знімка сказано, що на засіданні присутні всі члени політбюро ЦК КПРС, і далі напівжирним шрифтом перелічувалися їхні прізвища. Хтось, дуже уважно водячи пальцем і звіряючи, чи всі вожді на знімку, виявив відсутність одного. Ну що робити? Якщо в текстівці сказано, а її ТАРС засвідчив і тому помилки бути не могло, — отож потрібно вклеїти фотографію. Знімок (уже не згадаю прізвища «загубленого») знайшли, вклеїли, все звірили пальчиком — тепер члени політбюро на місці за прізвищами. Газета вийшла зі знімком на першій шпальті. А потім уважні читачі виявили, що той, кого вклеїли у президію, на тому ж фото стояв на трибуні, виступаючи з промовою.
* Ще один випадок. Був сумний період в історії СРСР, коли йшла низка смертей генеральних секретарів і членів політбюро. І ось в одній із газет — чи то в «Робітничій», чи то в «Радянці» — вийшли дві фотографії, обов’язкові в таких випадках: «Політбюро на трибуні Мавзолею» і «Похоронна процесія прямує до кремлівської стіни». Текстівки переплутали. В інший час це було б не так страшно. Але коли стоїть політбюро на трибуні Мавзолею, а текстівка — «Похоронна процесія прямує до кремлівської стіни»!..
* Газета «Хрещатик» у період керівництва Київською міською адміністрацією Олександра Омельченка. Виходить привітання за підписом Сан Санича на першій шпальті. Він вітає всіх киян і гостей нашої столиці: «Я бажаю вам усіляких негараздів».
* У нашій газеті «Факты» шість років тому вийшло інтерв’ю з багаторічним першим помічником Володимира Васильовича Щербицького — Віталієм Врублевським. І там трапився пасаж. Усі такі помилки прокрадаються при повальному прочитанні матеріалу всіма відповідальними працівниками до виходу. Потім телефонує читач. Там було запитання: як перший секретар ЦК сприйняв набуття Україною статусу незалежної держави? І відповідь: «Він щиро привітав цю подію в житті нашої країни». А незалежність же країна здобула значно пізніше...
* Назви газети не згадаю, але було це за радянських часів. Коли Микита Хрущов побував на передовій свинофермі, зробили фото і довго думали, як підписати. Він стояв серед свиней. Ну як же підписати — чи то «Микита Сергійович стоїть зі свинями», чи то «…стоїть серед свиней». Підписали «Микита Сергійович Хрущов (у центрі) на відкритті свиноферми».
Євген Якунов, перший заступник головного редактора «Киевских ведомостей»* Це була ціла шпальта в газеті «Прапор комунізму», по-моєму — інтерв’ю з Борисом Олійником. У врізі великими літерами мало бути написано: «Інтерв’ю газеті дає великий письменник України Борис Олійник». Однак через технічну накладку вийшло: «Інтерв’ю газеті дає великий пись України Борис Олійник».
* В одній районній газеті був нарис. Мені показували, і я не міг зрозуміти, в чому помилка. Там була така фраза: «сиділи хлопці біля волиці». Начебто все нормально. А що таке волиця — тварина така? Виявилося, замість «біля волиці» — мало бути «білолиці».
Ольга Мусафірова, кореспондент «Комсомольской правды в Украине»* Є така закономірність: більшість газетних помилок або мають непристойний характер, або намагаються «підірвати засади». Хоча, може, просто такі факти застряють у пам’яті, а інші — безневинні — стираються.
В «Комсомольце Донбасса» любили розповідати історію про Ясинуватське вагонне депо і такого собі передовика, який часто мав необережність перемагати в соціалістичному змаганні. До нього відразу засилали фотокореспондентів — для знімка на першу шпальту. Передовик мінився на обличчі і замість того, щоб радіти популярності, починав ледь не матом крити:
— Професія моя називається «упорядник по-ї-здів», зрозумів? Покажи, як записав!
Але в наступному номері з «поїздів» знову випадала літера «о». Просто фатум якийсь...
* До «Комсомолки» я мала задоволення попрацювати в «КоЗі» — республіканській газеті «Комсомольское знамя» (пізніше її перейменували в «Независимость».) Час уже був глибоко перебудований. Тобто трудилися з азартом, хвацько, але недбало. Тому, коли у мене в замітці «советские люди» перетворилися на «светских людей», начальство тільки поморщилося:
— «Светские люди» в директивних органах сидять, а гарують — «советские».
* Класний заголовок — приманка для читача. Але класно придумувалося не щоразу, особливо до матеріалів на виробничу тематику. Тут виручали штампи типу «Вчерашний рекорд — не предел!» Хоч одного разу і це заїжджене гасло заграло новими барвами. Одне слово, з «рекордом» стався конфуз: іменник «предел» став дієсловом у минулому часі... Частину вже надрукованого накладу довелося пустити під ніж.
Колеги з «Молоді України», сусіди по поверсі, не без єхидства цікавилися:
— А сьогодні як рекорд почувається?
Володимир Мостовий, головний редактор «Дзеркала тижня»* 1988 рік. У столичній газеті «Прапор комунізму», завдяки пильності «свіжоголового», в останній момент перед випуском знімається витончений шаховий етюд, присвячений автором 60-річчю Першої кінної армії. А все через умову: «Білі починають і виграють».
* 1976 рік. У «Вечірньому Києві», в добірці рапортів підприємств, присвячених грядущому XXV з’їзду КПРС, повідомлялося, що трудівники Київської хусткової фабрики випустили понад план «25 тисяч хустин». І треба ж, щоб у літеру «с» слова «хустин» потрапив чорниш. Цей крихітний кусочок друкарського металу перетворив цілком безневинне слово на таке, яке не можна вимовляти вголос. У результаті майже половину 340-тисячного накладу було знищено.
* У першій половині 60-х у районній газеті «Степові зорі» вийшла критична замітка про те, що в сільраді села Кремлівка приписували обсяги прийнятих від населення молока, яєць і м’яса. Рішенням бюро райкому було звільнено з посад редактора, відповідального секретаря і завідуючого відділом газети — чергового з випуску. А вся річ у тому, що замітка називалася «Кремлівські окозамилювачі».
Валерій Дружбинський, автор книжки «Очепатка»* У газеті «Советская Латвия» від 3 серпня 1979 року в статті про музику наведено крилатий вислів М.Глінки «Музыку создает народ, а композиторы ее аранжируют». У шпальті ця фраза набула такого вигляду: «Музыку создает народ, а композитор Арон жирует».
* Журнал «Смена» №3 за 1978 рік. У серйозній статті про історію народовольців є така фраза: «Племенные революционеры А.Желябов и С.Перовская…»
* 71-й рік. В «Учительской газете» під великим знімком юнака і дівчини, котрі обняли березу, стояв романтичний підпис: «Юність, кохання, весна». І тільки коли вийшла газета, всі побачили чітке, ясно помітне на фотографії (але не помічене на негативі) нецензурне слово, вирізане кимось на березі.
* 76-й рік. Черговий редактор розпорядився підправити на кліше образ міністра закордонних справ А.Громика: «Що це — вся делегація в капелюхах, а тільки він без капелюха?!» Ретушер прималював міністрові капелюх. Коли знімок з’явився в газеті, усі побачили, що в Громика два капелюхи — один на голові, другий — у руці.
Сергій Рахманін, редактор відділу політики «Дзеркала тижня»* Незліченна кількість помилок, на щастя, відловлюється працівниками редакцій ще до виходу газет у світ. Тому достеменно невідомо, як саме відреагували б деякі високопоставлені читачі на деякі огріхи в журналістських текстах. 1992-го у «Киевских ведомостях» через неуважність оператора комп’ютерного набору в замітці, що розповідала про діяльність Державної думи (була така дорадча структура при президенті), з’явилася така фраза: «Леонид Кравчук обзавелся очередным полуметровым органом». В оригіналі консультаційний орган, створений главою держави, іменувався «полумертвым»...
* У середині дев’яностих у тих-таки «Киевских ведомостях» статтю, яка описувала несподіване захоплення Леоніда Кучми Піночетом, вирішили проілюструвати великим знімком українського президента і невеличкою фотографією чилійського диктатора. Через недбалість працівника секретаріату все зробили з точністю до навпаки: на гранках газетної шпальти розмістили жахливих розмірів фото Піночета і крихітний знімок Кучми. Головний редактор, побачивши це, ледь не втратив дар мови і розпорядився знімок генерала прибрати. Від гріха подалі. Що й було зроблено. На його місце поставили величезну фотографію Леоніда Даниловича. Але змінити текстівку забули. В результаті фото гаранта прикрасив підпис «Генерал Аугусто Піночет»...
Коли неув’язку помітили, вже було надруковано частину накладу. Її відразу пустили під ніж. За розпорядженням керівництва, виходи з друкарні було блоковано, а друкарів піддали ретельному огляду — жоден примірник не повинен був потрапити назовні. Якби таке сталося, Банкова, швидше за все, гідно оцінила б такий жарт.
* Плутанина з фотографіями ледве не призвела до скандалу ще в одному випадку. В одній із заміток розповідалося про затримання зловмисника, який вночі пробрався в офіс тодішнього депутата Олександри Кужель. Упійманий на гарячому злодюжка стверджував, що гуляв по даху... і випадково впав у вікно кабінету. Заголовок матеріалу був промовистий: «В окно Александры Кужель мужчины падают неслучайно». Поруч із заміткою розмістили фотографію будинку з підписом «Цель и путь ночного визитера».
В іншому тексті повідомлялося про брифінг тодішнього прес-секретаря президента Дмитра Маркова. Дмитро Юхимович пояснював журналістам причини несподіваного відльоту свого патрона до Росії, що схвилював громадськість. Замітка мала заголовок «Леонид Кучма на ночь глядя собрался в Москву» і супроводжувалася фотографією Маркова.
Недбалість працівників редакції призвела до несподіваних наслідків. Фотографія президентського прес-секретаря опинилася під текстом із заголовком «В окно Александры Кужель мужчины падают неслучайно». Знімок із підписом «Цель и путь ночного визитера» розмістили під текстом про нічний візит президента.
Неув’язку швидко виявили, все розставили на свої місця, заодно підкоректувавши заголовки заміток. Про всяк випадок.
"Дзеркало тижня", № 21 (700) 7-13 червня 2008
