Вчора зранку, коли готувався до заколювання свинки, прийшла мені напрочуд цікава думка, якою спішу з вами, шановні читачі мого блогу, поділитися…
Отже, «Кондолізі», прозваній так мамою за коротку рийку і нестримне бажання з біленької стати чорненькою, пощастило із днем ритуального вбивства, - гарна сонячна погода, пощастило їй і з різником –лагідний та благий чоловік, хоча і не професіональний свин-кілер, пощастило і з способом смерті – не від старості чи від свинячого грипу, а від гострого леза, у розквіті свинських сил, тобто у 8 місяців…
Порівняв я «Кондолізу» із нашою нещасною Владою, місцевою та державною – шкода їй «кров пускати», але ж коли на користь громаді, то чому би і ні? Хіба влада не стає адекватнішою, коли пам`ятає про «Час Ікс», як холодне і блискуче лезо розсуне дозрілу для вбивства гарячу плоть і переріже горлянку? Хіба не корисно частіше робити ротації у владні шляхом зміни «команд» внаслідок виборів, вчасних і дочасних? Тому і треба до влади відноситися як до свині та свинини – філософськи та з гумором, примруженим оком. Контролюючим оком опозиції – тоді всім буде від того краще…
Тоді всі ці конкурси краси, тріумфи та фестини нормально сприйматимуться як бажання влади-клоунади сховатися за цією «мішурою», аби не робити реальних справ – капітально ремонтувати дороги, реформувати ЖЕКи та багаточисельні підрозділи «Білого дому» і т.д. Влада шанує тих, хто може її «зарізати» шляхом недопущення у наступну каденцію. Ми, громада, маємо у руках цей «свиноріз», а тому вірю, що влучно ним скористаємося.
І знову я згадав, що клоуни повторно можуть очолити територіальні громади через недолугу однотурову систему голосування! Аж в душі похололо…
Та все буде добре – вітаю із цим щасливим весняним днем! І трохи лірики в тему... За віконцем весна розквітала
Небо повнилось першим дощем.
Я стояв і нарізував сало
Величезним кухонним ножем
Ніж ходив у руках методично
І чомусь пригадалось мені
Безневинне таке й симпатичне
Ніжне тіло тієї свині
Пролетіло життя мов хвилина
Добрим словом ніхто не зігрів,
Що ти бачила, бідна скотина,
Лиш корито та засраний хлів.
І тоді, мов обрікши на муки,
Хтось встромив в твоє серце ножа
Ти збагнула, що люди тварюки,
І твоя відлетіла душа.
Ти далеко тепер, моя бджілко,
У своїм, у свинячім раю,
Я ж на кухні сиджу,
П'ю горілку
І тебе потихеньку жую.
Я не злодій, не кат, не злочинець.
В мене друзі, робота, сім'я,
Та який же я, бл…, українець
Якщо сала не їстиму я.
