Про політику, науку, бізнес, культуру і про себе

Якщо комусь цікаво і приємно читати, то є бажання й написати, бо я не люблю говорити в пустоту.

Про політику?

Та ж політику роблять люди. Люди, які хочуть добре їсти, м’ягенько спати, мають багато родичів і знайомих і ще мають гіпертрофовану самооцінку через комплекс неповноцінності, а для керування державою людина має мислити цілком інакшими категоріями, як тільки нахапати і втекти, заховатися від відповідальності за «недоторканістю».

Хоча в Індії каста «недоторканих» - це найприниженіша і зневажена частина суспільства. Цікава паралель, правда?

Законодавець не може порушувати Закон.

Та якщо з екрана на всю країну державний муж говорить недержавною мовою, то це не принциповість, а печерна вузьколобість.

Прийміть закон і розмовляйте. А якщо закон говорить інакше, то дійте по закону.

Але це не дивує, адже на рівні «еліт» за досягнення рахується покинути свою сім’ю і завести молоду дружину, немов модну домашню тваринку. То яке право мають ці примітиви вчити когось?

Навіть під час дискусій вони відстоюють тільки свою праведність, не маючи сили

визнати, що істина не є власність партії.

Вона знаходиться вище, над людством. Тому про політику багато говорити нецікаво.

Про науку?

Вчені люди необов’язково мудрі.

Пояснюю.

Мати інструменти і вміти ними користуватися не гарантує одержання об’єктивного бачення реальності. Математику древніх, скажімо, Евкліда, розвинули пізніші вчені, зокрема, Лобачевський. Але тепер наука стоїть перед такими безкінечно великими і безкінечно малими величинами, що приходиться переглядати навіть теорію відносності Ейнштейна і планетарну будову атома. Тому на рівні квантової фізики або астрофізики багато припущень доводиться тільки теоретично. Тобто класичний принцип – «практика критерій істини» тут не витримується. І як наслідок, вчені постійно сперечаються.

Замінюють одні моделі світу на інші, а до розуміння істини прийти не можуть. І цілком можливо, що незабаром ми почуємо від учених мужів про те, що над нами не безкінечні в часі і просторі метагалактики, а просто купол планетарію, збудованого Великим Майстром, а люди подібні до курей, які порпаються в землі і знайшовши шматок блискучого скла, як сороки, галасують про великий скарб. Чому?

Бо їм не вистачає далекоглядності і висоти польоту орла, щоб піднятися над куполом і побачити все...

Про бізнес?

Бізнес по-українськи – це суцільне обдурювання і обдирання, коли за скажені гроші впарюють непотріб і покладатися на слово бізнесмена – це пряма дорога до лохотрону.

Про культуру?

Те, що писали на парканах – в літературі, те, що малювали на парканах – в галереях, те, що співали під парканами – на сцені.

Все найкраще вже створене геніями, а теперішня цивілізація сповзає з тих висот у бруд блуду.

Про себе особливо говорити нема що. Про державну підтримку тим більше, бо державні мужі, як п’явки, п’ють з неї кров. Тому малюю в гаражі не від спонук

внутрішнього стану, або впливу музи, а від банальної потреби вижити в чудових умовах незалежної від справедливості і совісті рідної держави.

Ідея стосовно Інтернет виставки цікава, хоча доступ до мого сайту легкий

mwdrem.narod.ru

Чи були проблеми?