Цитадель мажорності :-))

Про клуб під назвою «Pallada» мені розповів друг – мовляв, там такий суворий dress-сod, що його навіть не пустили до ресторану у футболці. Звісно, що я не змогла пропустити нагоди відвідати настільки позиційний та елітарний заклад. І дійсно, dress-сod там присутній, а охорона, здійснюючи face-control, визначає ваш вік, ціну шкарпеток, місце роботи та загальну платоспроможність ще за п'ятнадцять метрів до входу. Причому погляд шановних охоронців був настільки пильним, що я мало не поламала собі ноги об розібрану плитку на вході. Але все обійшлося, і я нарешті потрапила у цитадель мажорності.

Інтер’єр ресторану, ой, pardon, клубу нагадав мені щось середнє поміж пишними мотивами бароко та стовідсотковим кичем. Але цілком можливо, що це просто невідомий мені стиль новомодного дизайнера. Проте в ресторані набагато важливішим за інтер’єр є меню. Яке, до речі, є досить непоганим, хоча і кумедним. Так і не змогла я дізнатись, що саме пропонується під дивною назвою «Свинина лангет під пюре з авока». Взагалі, дуже здивувало те, що біля 65 відсотків запропонованих страв існують лише на папері. Так, з найрізноманітнішого кавового меню у наявності було лише два види. А з 5 найменувань десертів скуштувати можливо лише два з половиною. Як так? А дуже просто: двох немає, два є, а ще один є, але на основі іншого фрукту, аніж той, що заявлений у меню.

Врешті-решт, визначившись із своїм вибором, я вирішила розслабитись і отримувати задоволення. Але і тут продовжувалися сюрпризи: офіціант спочатку приніс не моє замовлення, а потім довго пояснював чому. Та це вже не цікаво. Чекаючи на свою вечерю, я кілька хвилин медитувала над дивним об’єктом – діркою, пропаленою цигаркою у скатертині. Вихід знайшовся досить швидко: накрив її сільничкою, я увійшла у стан нірвани.

Але з блаженного стану мене вивів незрозумілий надпис, надрукований на лазерному принтері та приклеєний у чоловічому туалеті. (Ой, от тільки не треба мене питати, що я там робила!). Він оголошував: «Вибачте, але умивальники тимчасово не працюють». І це в суботу ввечері!? Зрозуміло, Pallada наслідує принципу «а нєфіг сцяти на руки…» Але все ж таки?..

Загалом, клуб мені сподобався. Навіть дуже. Псевдорозкіш, охорона на вході, існуюче у повітрі меню… Все це так нагадує ще недавній івано-франківський гламур, що на виході з клубу бере за душу трішечки сумна ностальгія. Адже ще донедавна такі місця вважалися наскрізь понтовими та елітними.