Кольорові комети прилітають нечасто. Якщо ж згадати, що й звичайні – біло-сріблясті – були завжди і у всіх народів підозрювані у зловісності, то зелена комета – гостя серйозна. Років триста тому посполиті вже б виходили на хресні ходи і масово відправлялися б у прощі. Тепер народ став тупішим на відчуття. Ще б пак: голови задурені телевізором і тонких сигналів не приймають. Один лише київський мер нині спілкуєтся з космосом. Кажуть, йому помагає.
А тим часом останні події на наших теренах вже можна без ризику перебільшення назвати системним судомами державного проекту 1991—2004 років, його западанням у власну порожнечу (щоби не сказати: у власну нікчемність). За судомами варто очікувати або інфаркту і панахиди, або ж глибокого хірургічного переформатування системи. Ті, котрі не хочуть бачити зловісних знаків, їх не побачать. Не подивляться в небо, не почують слів знаючих. Ну й Бог з ними. Кожна епоха мала своїх віслюків і своїх баранів. Поспівчуваємо їм і підемо далі.
А далі наступає нова доба. Культурологи і дослідники цивілізації вже придумали цій добі пристойненьку назву: Другий Модерн. Себто, та прекрасна сита доба Першого Постмодерну, коли можна було послати цей світ подалі, сказавши «мені нецікаво, пішли нафіґ!», минає. Випаровується, як ранкова роса під променями сонця. У Другому Модерні знову з’являється всюдисущий жандарм, який дивиться на тебе добрими ленінськими очима і питає: «Так тобі нецікаво? А хто ж тебе питає, мандавошко, цікаво воно тобі чи ні? Кайло тобі в руки плюс електрифікацію усього смітника!» І з жандармом ти вже не вступиш у дискусію, мовляв давайте посперечаємося про базові цінності. Жандарма можна переконати або вбивши, або сунувши під добрі ленінські очі мандат проштампований крутішою жандармською мордою. Століття-гієна починає показувати зуби.
В українському варіанті все це оформлюється у банальне очікування диктатури. «Маленьким українцям» запраглося сильного лідера. Інтелектуали типу Грабовського їм підспівують. Наші інтелектуали ніколи не ризикували йти попереду натовпу. Вони завжди бігли ззаду і перепитували одне в одного: «Шо, шо там люди говорять?» Село, мать вашу... А шоковані кризою пересічні потребляді вже лягли б і під Ющенка, але той на піночета не тягне. І більшість з тих, хто на тій збаранілій площі колись верещав «Ющенко! Ющенко!» тепер ненавидить його зовсім не за помилки, не за «любих друзів» і не за невиконані обіцянки. Ці одномірні істоти ненавидять його за те, що він не здатний створити власне НКВС чи гестапо і не хоче розстрілювати «ворогів народу».
При цьому навіть неважливо, кого у своїх фантазіях наше стадо призначає зараз і призначатиме потім на ролі цих «ворогів». Вони б раділи будь-яким розстрілам. Вони вітатимуть з однаковою радістю і того майбутнього диктатора, який вішатиме комуністів і того, який поставить до розстрільної стінки націонал-демократів разом із шоуменами. Забарвлення неважливе. Важливий лише принцип: будувати на крові. Тому що будувати на трудовому поті нація не вміє. І вчитися цьому не хоче.
Принцип крові колись вже перемагав на історично споріднених територіях. Але тоді диктатура Першого Модерну народжувалася з киплячого казана Світової війни. Мільйони дезертирів поверталися з фронтів озброєними, озлобленими і з досвідом вбивць. Формувати з них загони чекістів було, певне, чистим задоволенням для лацисів, петерсів і дзержинських. Так само, як в іншій країні перші загони штурмовиків теж формувалися із колишніх фронтовиків. Тепер такого ресурсу потенційних катів влада не матиме. Виникнуть організаційні труднощі. Ті, хто погодиться працювати на гільйотині, вимагатимуть оплати в євро. Тому я не передбачаю настання справжньої диктатури швидко, так би мовити «на гребені кризової хвилі». Ні, пройдуть роки, перш ніж репресивна машина Другого Модерну запрацює на українській землі у повну силу. Але перші кроки будуть зроблені вже скоро. Можливо, майбутні командири українських ескадронів смерті зараз практикуються у колекторських фірмах. Адже моторошні тонтон-макути гаїтянського диктатора Дювальє теж починали з вибивання боргів. Так що епоха завжди знайде собі героїв. Не тепер, так за кілька років.
А потім прилетить червона комета. Але не всі з теперішніх її побачать.
