Анатомія

В здоровому тілі — здоровий дух. Прислів’я.

Місто — це живий організм, що складається з органів і тканин. Споруди, стадіони, храми, двори, вулиці, майдани, комунікації, транспорт, мешканці — все це становить міську сутність, його тіло і душу.

Глянувши на мапу Івано-Франківська, побачимо, що його органічна кільцева центральна частина — це його серце. Мережа вулиць та площ — це скелет, річки — головні артерії, підземні комунікації — це судини і лімфа, телефонні кабелі, електричні мережі — нерви і нервові сполучення. Парки і сквери — відомо, легені міста; зелені насадження вздовж вулиць і в дворах — трахеї і бронхи. Каналізація – зрозуміло що.

Місто має свої органи, що відповідають за функції життєдіяльності міста: центр-серце, адміністрація — мозок, очисні споруди — нирки та печінка. Є ще спальні райони-тканини, промислові, спортивні, навчальні, оздоровчі, відпочинкові, є й базарні клоаки. Все це в

комплексі формує унікальний організм міста. На мапі бачимо, як всі ці органи і тканини оперезані кількома пасмами районів малоповерхової забудови. Це — м’язи міста, які скріплюють місто, зв’язують його в одне ціле.

Мешканці міста — це живі клітини: ростуть, розмножуються, об’єднуються в сім’ї й трудові колективи, відмирають і народжуються знову. Міське населення — це жива душа міста. Від її клітинок залежить життя всього організму — цілого міста. В ієрархії та діяльності клітин закладена генетика — майбутнє міста, — його здоров’я, риси, характер і вдача.

На жаль, об’єктивно обстеживши організм (наше місто), встановимо доволі

песимістичний діагноз. Бачимо, що нирки і печінка (очисні споруди) не справляються з навантаженням, артерії (ріки) забруднені, судини забиті пробками (автомобільними) та поліпами (кілька років вже недіючими кіосками та «малими архітектурними формами»). М’язи (малоповерхова забудова) вирізають, деформують; легені і бронхи (зелені насадження) — викорінюють. В серце напхано незграбних клапанів (потворна забудова центральної частини).

В усіх тканинах організму зародилися онкодеформовані клітини: алкоголіки, наркомани, бомжі, безпритульні, жебраки. Спроба видалення таких клітин хірургічним шляхом призводить тільки до збільшення кількості останніх. Клітин-санітарів, які допомагають в оздоровленні ближніх клітин, — катастрофічно не вистачає. В організм безперестанно проникають віруси й мікроби (злочинці і бандити), а імунітет (правоохоронна і судова системи) — вражений корупцією і майже не діє. Значна кількість клітин, природно створених для обслуговування органів виділення, перемістилися в головний мозок (білий дім), розжиріли і гіпертрофувалися надмір. Вони не тільки заповнюють життєвий простір інших клітин, поглинаючи їх енергетику, але ще й намагаються «заправляти» всім організмом (містом). В народі цей симптоми називають по-простому: «сеча б’є в голову».

Отакий потворний вигляд має наш організм завдяки «ґаздування» вічно помаранчевої влади. Здоров’я зовсім нема. Що ж тоді за дух в ньому, яка енергетика? Кам’яні джунглі (багатоповерхівки) наче гулі та хрящі виникають по всьому місту, захоплюючи весь життєвий і енергетичний простір. Серед такого довкілля все більше і більше молодих клітин дегенерують і вироджуються, стають розумово-середньостатистичними, узалежненими, породжують хворі клітинки. Організм починає лихоманити, він корчиться від протезування (масової забудови).

Що ж робити для оздоровлення такого тіла, скільки крові (грошей) треба влити в нього, скільки ліків (інвестицій) дати? Хто виведе цей організм з лікарняної палати (кризи) на світ божий (гідний рівень життя)? Самі клітини цього вирішити не можуть. Навіть голосуючи знову і знову на вічних виборах, легше не стає.

Місту потрібна нова терапія, місту потрібні нові управлінці. Теперішні засвідчили, що Боже благословення на них не зійшло: цьому свідчать постійні «кризи», «коми», «колапси» місцевого господарства. Міська громада зайшла в глухий кут. Місто – тяжко хворий інвалід.

Спасти його ще можливо, але коли всі клітини цього організму переосмислять свою участь. Для цього Бог надсилає велике випробування, що призведе до економічного шоку. І тільки тоді вже можна буде поставити діагноз пацієнту: чи буде жити, чи….

Я вірю, що ще жити буде. А от чи довго?..