Будівельний лохотрон

"Архітектори тішать себе думкою, що вони будують міста, насправді міста будують політики" (У.Черчилль).

Англійці завжди кажуть, що вони не такі багаті, щоб платити двічі. Українці ніколи нічого не кажуть, вони мовчки платили, платять і будуть платити. Така українська доля.

Сьогодні в нашому місті як гриби ростуть висотні житлові будинки. Мабуть вже немає вулиці, де б щось не будували. І тяжко знайти заможного мешканця міста, який би щось не будував чи не приймав дольової участі у будівництві. Ще важче знайти депутата міської ради, який би не представляв якусь будівельну фірму чи будівельний клан.

Місто будувалося безперестанку, починаючи з 1662 року, коли воно офіційно отримало Магдебурське право. Споконвіку існували традиції заселення міста, формування його середовища. Через що, власне, багаті і заможні люди ніколи не селилися в центрі міста, а, навпаки, намагалися побудуватися десь на висілках та передмістях. Центр міста завжди окуповували люпмени-пролетарії. В центральній частині завжди було жити не зручно, не комфортно, тісно, там ніколи не вистачало повітря та простору, а також дуже важливої для людського організму - регенеруючої енергетики. І так було не тільки у нашому місті, так було і є в усіх цивілізованих містах світу. І це зрозуміло, бо ніхто не прагне жити в центрі міста, особливо в наш час – час автомобільних корків і вихлопних газів. Однак наші франківські заможні люди чомусь так не вважають: вони прагнуть придбати житло саме в центрі міста і готові викласти чималу копійчину за таке (неприроднє) бажання. З однієї сторони, вони традиційно тяготіють до люмпенського району, звідки (як з соціального класу) бiльшiсть з них походить, а з іншої сторони, будівельні компанії і рієлторські фірми всіляко "розкручують" саме центральну частину міста, піднімаючи там ціни на житло до нечуваних розмірів.

Сьогодні наші спів городяни викладають 800-900 доларів за один квадратний метр новозбудованого житла. При цьому первинне житло, як відомо, здається у стані "сирець" – бетонний мішок із кількома трубами і котлом для опалення. Ось і вся квартира. Відтак починається вкладання коштів в дорогий, навіть за європейськими цінами, євроремонт. Вартість квартири стрибає ще на порядок і більше. Все це максимально здорожує житло. Деякі наші заробітчани вкладають всі свої зароблені (і ще незароблені) кошти виключно в квадратні метри, намагаючись захистити свої фінанси від обезцінення та інфляції. Нерухомість, отже, стрімко дорожчає, а це значить, що новий (на цей раз будівельний) лохотрон для українця працює на всю катушку. Наші ціни на житло вже перевалили за рейтинги цін навіть у таких містах як Прага і Барселона. Але будівельники не зменшують обертів.

Житла стає все більше, а ціни при цьому не падають. Закони ринку про попит і пропозицію не діють. Все це вже дуже нагадує горозвiсне «МММ». I коли воно вмить рухне то це безперечно відіб’ється на долях наших вкладників (у квадратні метри). Зрештою, рано чи пізно хаотична і безладна забудова центральної частини міста спричинить до екологічного і енергетичного дисбалансу, в результаті чого проживати у центральній частині стане не можливо. І хто захоче жити в центрі мiста, коли всі сучасні торгові i вiдпочинковi центри, ресторани і культурні заклади, і навіть церкви та храми вже виносяться на окраїни. Крім того всі мешканці поголовно обзаводяться автотранспортними засобами, які паркувати у центрi немає змоги. А ще ж заповітна мрія кожного щирого українця про садок вишневий коло хати з хрущами над вишнями, що гудуть...

Нашi заповзяті бізнесмени враховуючи згадані нюанси вже потурбувалися про "маленьких українців" - всі землі довкола міста скуплені аж до Тисмениці та Богородчан включно. Тому вже скоро ринок нерухомості завалять квадратними метрами елітного садибного житла за містом. Що ж тоді станеться з цінами на житло в центрі? Звичайно, в перспективі настане потреба приміщень під офіси та готелі. Однак враховуючи існуюче планування квартир, їх власники зможуть переплановувати хіба що на ... дешеве житло для студентів.

І як би вже наші владні "шамани" не тішили нас розповідями про унікальність і європейськість нашого міста, проте закони ринку не підчиняються ілюзіям і демагогії. У цивілізованому світі (куди ми тільки прагнемо) у вартість квадратного метра житла закладається також показники екологічного стану, безпеки проживання, рівень та якість комунального обслуговування, а також соціальна складова: можливість працевлаштування та розміри зарплат, стан медичного обслуговування та освіти для дітей. Тож за такими показниками нам треба "переганяти" за цінами на житло не Венецію чи Барселону, але поки що орієнтуватися на Трухильйо (Перу) та С(а)ранск (Росія).