«Радники»

Росія в чергове продемострувала силу і, давши грузинам по зубах, пробує відбілити своє реноме в світовому товаристві.

Звичайно, проживаючи з таким сусідом треба насамперед поводитися грамотно і не викликати на себе на удар. І це тільки, щоб просто жити, а от щоб щей просувати при цьому ідеї світової демократії... то треба вже справді добре подумати, в прямому розумінні цього слова.

А що ж у Грузії: там «радники» і «стратеги» або забагато вина грузинського випили, або не володіли навиками стратегічного мислення взагалі. Та скоріше - одне й друге.

З огляду на безпорадність та непідготовленість операції, стратеги безумовно передбачали, що в південній Осетії зосереджено близько п’ятнадцяти п’яних російських миротворців, а також купка недолугих й злодійкуватих осетин. Достатньо, мовляв, буде заїхати танками в місто і п’яні рускі побіжать дзвонити в Кремль з центрального міжміського переговорного пункту. Відтак кремлівські п’яні охоронці кинуться шукати свого Путіна десь в Пекіні, а той горланитиме на п’яного президента Медвєдєва, віднайшовши того десь на дачі в затоці Волги. Далі трохи протверезвілий Медвєдєв побіжить в сауну до своїх в дупель п’яних генералів і буде радитися з ними, що робити з мужніми картвельськими лицарями. Одним словом, одразу видно, що всю інформацію, яку «радники» й «стратеги» отримували про Росію, черпалася ними з серії фільмів «Особливості російської рибалки та полювання».

Тим часом, страшенно «мудрі» закордонні спеціалісти забули розказати грузинському мілітаристу, що для того, щоб розпочинати воєнну кампанію треба підвести в Осетію трубопровід для подачі дизеля, або хоча б віточку залізниці до Цхінвалу, щоб переправляти туди цистерни з соляркою: військова техніка потребує пального. Росіяни, доречі, завчасно відремонтували залізницю в Абхазії і були б з радістю готові збудували бодай дитячу залізниченьку від Цхінвала до центру Тбілісі – щоб піонери каталася. На час війни по такій залізниці можна в лічені години переправляти на лінію фронту усю зброю, включно з ядерною.

Так от грузини не знали, що на фронт треба постачати насамперед пальне, трунви (для вбитих), медикаменти для ранених, сильнодіючі наркотичні препарати для скалічених. Це первинна потреба. А ще: детальні карти й плани операції, пересувні шпиталі й продукти харчування, захисні бліндажі та засоби для створення перешкод, диверсійні групи в тил противника та миролюбиві листівки для місцевого населення з пропозицією не чинити опору. Замість цього іноземні військові резиденти вкинули в зону конфлікту тонни зброї та дезорієнтованих солдат, організувавши там справжнє пекло, а відтак …розпіарили кампанію на всіх інтернет сайтах.

В результаті війну таки виграли, але віртуальну, ту що в інтернеті, проте безнадійно втратили всю ситему ПВО та зв’язку, базові кораблі та артелерійські ситеми, половину аресеналів танків та гелікоптерів, а також кращих солдат і командирів.

Та найгірше - війна на Кавказі стала справжньою катастрофою для мирного населення з обох сторін: для матерів та батьків, що втратили своїх синів, для жінок та дітей, що втратили батьків-годувальників, для дівчат, що втратили наречених.

Тепер вже треба давати інші поради – як заліковувати рани і як далі жити разом в цій країні.

І знову потрібні радники….