Ще трохи і я теж голосуватиму за неї. Чому? Тому що техногерої сучасної музики повертаються до джерел рок-н-ролу 50-их років. Хлопчики-автомати з мультяшними очиськами стають неактуальними. Щось подібне відбувається у політиці. Нові теми у політтехнологіях вичерпуються і згасають. Скільки можна видумувати нове? Особливо в Україні, де і видумувати не вміють і шановна електоралія «нового» не сприймає.
Ю.Т. в тому плані - навдивовиж ностальгійний політик. Вона - втілена ностальгія за політичною класикою. Навіть не знаю достеменно, звідки її цитують. З Евіти Перон? З Маргарет Тетчер? З Лесі Українки? «З якого місця співає Мадонна?» - приблизно з такою ж сонною інтонацією запитує в порожнечі журнал «Плейбой». Отож бо. Це вам, шановне панство, не телесеріал про ментів. Це – життя.
«Життя є фундаментальним фактом, - писав з цього приводу Дільтей, - Воно є тим, що ми осягаємо зсередини; тим, за межі чого неможливо вийти. Життя неможливо притягнути до суду розуму». Ю.Т. теж не притягнеш до суду розуму. Вона таки сталася, а ми либонь відгрібаємо. Гребемо оберемки цитат, немов буратіни з під тата Карла.
Так перегляд старої стрічки «The Empire strikes back» (№5 з епізодів «Зоряних війн» Джорджа Лукаса) дещо додав до моїх екскурсів в іміджіологію. Виявилося, що першоцитатою, що надихнула творців «сценічного образу» Ю.Т., була «коровайна зачіска» та білі плаття, у яких бігала поверхнею крижаної планети Ґот принцеса-джедай Лея. Себто, акторка Кері Фішер в ролі незламної лідерки галактичної опозиції. Це теж – повернення до джерел. Адже там, де не вдається докопатися до оригіналу, оригіналом стає перша копія. Це не я придумав. Це французькі постструктуралісти 70-80-их років з їхніми хитрими «симулякрами». Здавалося б – шо за фігня! А фігня тим часом спрацьовує. І спрацьовує не випадково, а системно. Напружуйте мізки, панове! Історія не даремно показує вам з... Карочє, щось там показує.
Якщо ви добре розкинете принагідною сірою речовиною, то зрозумієте небуденну істину: копії з перших копій – це сила! Чому сила? Тому що на них працює могутня асоціативна машина. Агрегація впізнавання. «Я це бачив!» - радіє телецукеркам вуйко Іван Петрович. Правильно, вуйку, бачили. На Першотравневих демонстраціях у добу Черненка. Тоді савецкій народ проривався до світлого майбутнього. Тепер - знову прорив. І люди мобілізуються. Особливо ті, які ще не забули смак ковбаси за два двадцять. Та ковбаса теж була ніби копією справжньої ковбаси. Але тепер, в добу трансгенного м’яса, вона – паперова, за два двадцять! – вже стала класикою. Джерелом істинної ковбасності. За це варто боротися.
