Строкова служба юнака Василя Яцука припала якраз на буремний період війни в Афганістані. Локальні бої, походи, облави, засідки – все довелося йому пережити. Не раз і не два дивився смерті в очі, але Бог милував. А тої фатальної ночі ворожа душманська куля таки вцілила... Його привезли і поховали у рідному Перегінську. Звичайно, з усіма військовими почестями.
Тодішні місцеві можновладці вирішили вшанувати світлу пам’ять загиблого земляка. І зробили це, як на ті часи, у досить оригінальний, але не вельми доречний спосіб: назвали його іменем... колгоспне поле, яке належало колективному селянському господарству “Більшовик”. Ще й пам’ятний знак поклали на окраїні тієї кількагектарної земельної площі. З оригінальним написом “Це поле носить ім’я воїна-інтернаціоналіста, кавалера ордена Червоної Зірки Яцука Василя Ярославовича, який загинув в Афганістані. Твій подвиг не померкне у віках. Вічна слава героям!” Дарма, що до того поля, яке знаходиться між селами Перегінське і Закреничне, Василь ніякого відношення не мав...
Минули роки. Не стало імперії зла і насильства – Радянського Союзу. Перестали існувати і колгоспи, землі яких розділили між селянами. І ось на тому іменному полі, на якому свого часу ниви колосилися дорідними хлібами або цвіли синьо-синьо льоном-довгунцем, люди зробили... громадське пасовище. Даруйте на слові, корови, телята і кози до отого пам’ятного знака чухають боки, не кажучи вже про щось огидніше... Хоча б отой обеліск обгородили. Та чомусь нікому, як мовиться, до цього руки не доходять. А жаль. Ось так шанують “немеркнучий подвиг”, ось така “вічна слава героям”.
