Лідер українських лефевристів проголошений поза Католицькою Церквою

Про це йдеться у декреті архиєпископа Львівського УГКЦ Ігоря (Возьняка) від 14 листопада 2007 року, який було оприлюднено сьогодні. Владика звернувся до клиру архиєпархії з проханням довести до вірних, що це є рішення в останній інстанції.

Справа о. Василя Ковпака, який є лідером лефевристського руху в лоні УГКЦ, розглядалася кілька років. 14 липня 2006 року Колегіальний Трибунал Львівської архиєпархії виніс вирок із засудом, на який о. Василь Ковпак подав апеляцію до Ватикану. 30 жовтня 2007 р. Трибунал Конгрегації Доктрини Віри підтвердив цей вирок, про що 13 листопада 2007 р. на адресу Львівської архиєпархії надійшов виконавчий декрет. Тому згідно з каноном 1340 § 1 Кодексу канонів Східних Церков архиєпископ Львівський проголосив вирок. 14 жовтня 2007 р. о. Ковпак був ознайомлений з ним.

Відповідно до канонічного права, він не має права здійснювати священнодійства, уділяти і приймати Святі Тайни, виконувати будь-які уряди чи займати посади в Церкві, не може допускатися до участі в Літургії, у т.ч. перебувати в храмі під час Літургії. Також він не має права користуватися привілеями, які були йому раніше надані, отримувати платню в Церкві чи привласнювати собі церковні доходи, мати в Церкві активний чи пасивний голос.

Представляючи на прес-конференції це рішення, Промотор справедливості Львівської архиєпархії УГКЦ о. Михайло Палій, який особисто займався цією справою, наголосив на кількох важливих моментах цього документу. Зокрема, остаточне рішення прийняте Конгрегацією Дотримання Віри і не підлягає апеляції. Йому передували попередні подібні рішення, з якими звинувачений не погоджувався. Йому було створено всі умови для захисту в церковному суді. Тепер він вже не має куди апелювати. Декрет чітко вказує, що згідно з канонами о. Ковпак звинувачується у схизмі, за що отримав велику екскомуніку, але йому залишено право покаятися і повернутися в лоно Католицької Церкви.

О. Палій звернув увагу на те, що з одного боку єрейські свячення В. Ковпака залишаються чинними, але при їх отриманні він склав присягу дотримуватися послуху щодо своєї церковної влади та архиєрея зокрема. Отримавши тепер такий декрет, він мав би, згідно з присягою, з ним погодитися та передати всі офіційні документи про виконання ним певних урядів в УГКЦ. Це було би бажаною поведінкою, яка би сприяла „спокою не лише в Церкві, але й в суспільстві та державі”. За словами Промотора справедливості, о. Ковпак мав всі умови, щоби не „почуватися скривдженим”.

Як зазначив протосинкел Львівської архиєпархії о. Орест Фредина, найбільша проблема з рухом, який очолює о. Ковпак є та, що він та інші українські священики-лефевристи обдурюють своїх парафіян, яких переконують, що вони є вірні Католицької Церкви. Тим вони суттєво відрізняються від своїх духовних наставників закордоном, які чітко себе ідентифікують не в лоні Католицької Церкви. Таким чином, греко-католики, які симпатизують о. Ковпаку, мають тепер визначитися, чи вони йдуть разом з ним у схизму чи ні.

Він також повідомив, що зібрано матеріали на інших священиків УГКЦ, які об’єднані з о. Ковпаком в одному русі, та тих новосвячених лефевристським єпископом священиків-українців, які не є юридично в лоні УГКЦ. Після розгляду у Трибуналі Львівської архиєпархії ці матеріали будуть передані до Конгрегації Доктрини віри.

Як наголосив о. Фредина, біда парафіян у тому, що вони можуть сліпо захоплюватися своїм священиком, не звертаючи уваги на погрішності його віри та дій. І там, де душпастирство перестає бути добрим, там, образно кажучи, „заходить злодій в кошару”.

[b]Досі за час виходу УГКЦ з підпілля велика екскомуніка була накладена лише в Івано-Франківській єпархії на священика Любомира Гаєвського, який також вчинив лефевристську схизму.[/b]

За словами представників Львівської архиєпархії УГКЦ, у цій справі є також і позитивний момент, оскільки іншим священикам показано приклад, що може бути у разі вчинення схизми і порушення присяги, даної при священичій хіротонії.

Довідка РІСУ: Невелика група греко-католицького клиру в Україні належить до добре зорганізованої у країнах Західної Європи, Америки та Австралії структури Товариства Святого Пія X, що об’єднує ту частину колишнього католицького духовенства, яка не прийняла деяких рішень II Ватиканського Собору. Їх духовним провідником виступив французький архиєпископ Марсель Лефевр (Marcel Lefebvre), за іменем якого увесь рух отримав назву „лефевризму”. Саме Товариство заснував швейцарський єпископ Шар’єр (Charriere) 1 грудня 1970 року. Сьогодні його очолює Генеральний настоятель єпископ Бернар Фельє (Bernard Fellay). До Товариства належать ще кілька єпископів та близько 440 священиків у 55 країнах світу, у переважній більшості – латинського обряду. Центральний осередок та головна семінарія Товариства знаходяться у м. Екон (Econe, Швейцарія).

Товариство наголошує, що Главою Церкви визнає Папу Римського, якого завжди поминають під час Богослужінь, а діяльність організації спрямована проти речей, що, на її думку, завдають шкоди Церкві: загальної її кризи, занепаду віри, заборони Тридентської літургії (латинською мовою), екуменічного руху тощо. Однак, 1988 року, коли владика Лефевр, фактично вчинивши розкол, самочинно рукоположив кількох єпископів, Ватикан заборонив служіння у Римо-Католицькій Церкві всім, хто належить до цього Товариства.

В УГКЦ явище традиціоналізму-лефевризму поширилося на початку 90-х років, коли до України прибув офіційний представник Товариства Святого Пія Х о. Жан-Марк Рулло (Jean-Marc Rulleau), який ознайомив групу греко-католицьких священиків та монахинь з діяльністю Товариства на Заході. Ідеї Товариства знайшли добрий ґрунт, яким стала міцна прив’язаність частини вірних УГКЦ до певних латинізованих практик, збережених у роки підпілля і, водночас, до церковнослов’янської мови та гостре неприйняття будь-яких змін у цьому („наступ на Традицію”), зокрема спроб «очищення» обряду від латинських домішок та «українізації» Літургії.

1997 року в монастирі Товариства побував о. Василь Ковпак. 1999 року українська делегація у складі трьох священиків попросила єпископа Фельє стати духовним провідником священиків-традиціоналістів в Україні. За контакти з Україною відповідає о. Карл Стеглін (Karl Stelin), настоятель Товариства у Польщі. 2000 року в Україні відбулися перші реколекції для послідовників лефевризму, участь у яких взяло понад 100 осіб. У вересні цього ж року було засноване Товариство священномученика Йосафата, до якого увійшло 7 священиків. Товариство є дочірньою структурою Товариства Святого Пія X і діє під духовною опікою єпископа Фельє.

2000 р. Головним настоятелем було обрано о. Любомира Гаєвського, а настоятелем Товариства став о. Василь Ковпак. У листопаді 2000 року, під час візиту в Україну єпископ Фельє освятив нелегальну семінарію Непорочного Серця Марії у Львові, де розпочали навчання 8 семінаристів; ректором семінарії призначено о. Ковпака.

Товариство має своє щомісячне видання «Дзвін з Фатіми», що виходить з 2002 року. Засновником журналу вказано Львівську обласну Фундацію ім. Григорія Хомишина. Під проводом єпископа Фельє в Україні також відкрито Конгрегацію сестер-василіянок Божого милосердя.

[b]Останнім часом, окрім Львівщини та Івано-Франківщини, Товариство розгорнуло діяльність на Сході та Півдні України серед православних вірних.[/b]

6 січня 2004 року владика Фельє видав лист-звернення до усіх кардиналів Католицької Церкви та документ „Від екуменізму до тихого віровідступництва”, у якому критикував Івана Павла ІІ за політику зближення з некатоликами та нехристиянами.

10 лютого 2004 року у Львові Патріарх Любомир (Гузар) оголосив про те, що «священик Василь Ковпак з власної волі перестав належати до УГКЦ і Католицької Церкви взагалі й «усі священнодіяння священика Василя Ковпака та його послідовників неважні перед УГКЦ та всією Католицькою Церквою». Разом з тим, Патріарх Любомир (Гузар) наголосив, що священикові В. Ковпакові та його послідовникам дорога до повернення до УГКЦ завжди відкрита за умови відречення від приналежності єпископу Фельє.

В свою чергу священик Василь Ковпак на прес-конференції 19 лютого 2004 року заперечив факт свого підпорядкування неканонічному єпископу Бернарові Фельє і не погодився з відлученням його від УГКЦ.

1 червня 2004 року завершив свою роботу Міжєпархіальний церковний трибунал 1-ї інстанції у справі отця Василя Ковпака, який за рішенням Синоду єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви було створено декретом Любомира Кардинала Гузара 5 березня 2004 року. Міжєпархіальний трибунал 1-ї інстанції визнав о. Василя Ковпака винним у порушенні канонів 1436, §§ 1-2; 1437; 1448, §1 Кодексу канонів Східних Церков. На о. Ковпака було накладено церковну кару – велику екскомуніку. Цей вирок, згідно з нормами Кодексу канонів Східних Церков, підлягав апеляції, чим і скористався о. В. Ковпак, подавши її до Римської Апостольської Столиці. Трибунал Верховного Архиєрпископа УГКЦ визнав, що під час судового процесу було порушено процесуальне право. Тому було розпочати новий судовий процес, який завершився 14 липня 2006 року винесенням вироку, у якому було визнано, що священик Василь Ковпак вчинив злочин схизми і на нього було накладено кару великої екскомуніки. 1 серпня 2006 року. о. Ковпак подав апеляцію на ім’я Святішого Отця Папи Римського. Її згідно з особливими приписами Римського Архиєрея розглянув Колегіальний Трибунал Конгрегації Доктрини Віри, який є найвищим судовим органом для цілої Католицької Церкви.

21 листопада 2006 року у Варшаві єпископ Річард Вілльямсон, якого Папа Римський Іван Павло ІІ 1988 року відлучив від Церкви, в каплиці лефевристів висвятив для України сім дияконів та двох священиків. Церемонія відбувалася за участю о. Василя Ковпака. Це викликало різку критику з боку єрархії УГКЦ. 24 листопада архиєпископ Львівський УГКЦ Ігор (Возьняк) заявив про неправомірність цих свячень, а також наголошено, що співслужачи з екскомунікованим єпископом, беручи участь у свяченнях лефевристів, о. Василь Ковпак показав, що він обманює Церкву.

У жовтні 2007 року цих 7 дияконів отримали єрейське свячення з рук єпископа Фельє, а о. Ковпак був обраний головним настоятелем Братства священномученика Йосафата.