В Україні почали активно обговорювати питання амністії бойовиків. За словами заступника голови фракції БПП Ігоря Конаненка, не виключено, що процес амністії буде проходити за хорватським сценарієм. Він підкреслив, що кожна справа розглядалась в суді, а сам процес звільнення всіх бойовиків тривав до 11 років.
«Дивує не лише те, з якою легкістю представники влади говорять про прощення вбивць українського народу.
А чи знають вони, що перелік категорій осіб, на яких амністія не поширювалася у Хорватії був доволі широким?!
Тому важливо внести ясність, що ж таке хорватський досвід у питаннях амністії, а ще важливіше - проаналізувати, хто не потрапив під дію т.зв. хорватського законодавства прощення і використати ці знання.
Якщо говорити фахово і без популізму, то законів про амністію було декілька, але головний Закон про загальну амністію (Zakon o općem oprostu) був прийнятий 20 вересня 1996 року, коли Хорватія уже звільнила (!) більшу частину окупованих територій у Посавині, Західній Славонії та Бановині, Кордуні, Ліці та Північній Далмації.
Цей закон діє до сьогодні і ніхто його не відміняв.
Закони про амністію стали своєрідним ситом і ось які особи не потрапили під дію амністії:
- ті, що вчинили найважчі порушення гуманітарного права, які
мають характер військових злочинів, а також злочини геноциду;
- які вчинили військові злочини проти мирного населення, проти поранених і
хворих осіб;
- які вчинили військові злочини проти військовополонених;
- які були організаторами груп і спонукали до здійснення геноциду та військових
злочинів;
- які вчинили протиправні вбивства, або поранення противника;
- які протиправно заволоділи майном і речима вбитих на полі бою;
- які використовували заборонені засоби боротьби;
- які завдали шкоди парламентарям (переговірникам);
- які жорстоко поводилися з пораниними і хворими;
- які невиправдано зволікали з поверненням військовополонених;
- які знищували історичні та культурні пам'ятки;
- які підбурювали до агресивної війни;
- які зловживали міжнародними знаками;
- які вдавалися до расової та іншої дискримінації;
- які запроваджували рабське ставлення і перевезення осіб у рабський спосіб;
- міжнародні терористи;
- особи, які створювали загрозу для осіб під міжнародним захистом;
- які захоплювали заручників;
- які вчиняли терористичні дії за міжнародним правом.
Ось так.
А тепер риторичне питання: цікаво, чи використає українська влада справжній хорватський досвід?
Чи мова все ж таки йде про порожні і декларативні заяви?» - написав на своїй сторінці у Фейсбуці Маркіян Лубківський.