Якщо хтось ще досі вірить у світле майбутнє фейкової «новоросії» то ласкаво прошу у Широкіно. Ще півтора року тому це був перспективний курорт. А тепер завдяки псевдо визволителям Донбасу, цей осередок відпочинку і щастя, перетворився на місто-примару. Коли вперше потрапляєш сюди, то весь час перебування не залишає відчуття Дежавю. Здається,що потрапляєш в якусь постапокаліптичну комп’ютерну іграшку. Крізь розбиті вікна морський бріз ліниво хитає брудні фіранки та знищені жалюзі. Дорогою і провулками трапляються розламані іграшки, яких більше не торкнеться дитяча рука. Розстріляні будинки,розстріляні меблі, розстріляні мрії людей. А ще… щосекундне очікування обстрілу. Кожних десять-двадцять кроків мимоволі шукаєш місце куди можна впасти і сховатись від «звичайного російського привітання» у вигляді мінометного чи танкового обстрілу. Окремого драйву в цій імпровізованій екскурсії додають надписи крейдою, або білою фарбою - «міни». Звичайно їм можна і не вірити. Однак, коли бачиш ящики з російськими протипіхотними мінами, що наші сапери витягнули з цієї землі, бажання перевіряти правдивість надписів зникає. Зараз позиції в цьому населеному пункті обороняють морські піхотинці. Їх командир кремезний богатирської статури молодий чоловік з позивним «Малиш» особисто інструктує кожного прибулого в район його відповідальності.
-В напрями, де стоять обмежувальні позначки ходити не варто – там розтяжки, - з своєю традиційною усмішкою каже цей велетень. – За маскувальні щити виходити теж не варто. Там працює російський снайпер. І хоча в нас перемир’я, я думаю не варто ставати причиною його припинення, і отримувати героя посмертно.
І хоч небезпекою тут просякнутий кожен квадратний метр площі, наші воїни спокійно організували і підтримують оборону. Сторонньому спостерігачу не роздивитись прихованих вогневих позицій, як власне і всієї організації оборони. Все замасковано. Зброя тут в окремій шані. Адже від неї залежить майбутнє кожного з бійців. Незважаючи нінащо все від стрілецького озброєння і до бойової техніки почищено і обслужене.
Покидаючи це знищене терористами українське узбережжя Азовського моря ще раз проїжджаєш зруйновані будинки. Які мовчазними пам’ятниками нагадують про всі блага, що принесли до мирної України войовничі псевдо патріоти з сусідньої держави.
Тарас Грень.