Франківський художник
Ігор Роп’яник розповів із чим
у нього асоціюється вулиця Страчених.
Історію він
описав на своїй сторінці у Фейсбуці.
«Останнім часом про вулицю Страчених у Франківську згадувалося, мабуть, чи не найбільше у зв’язку з відомим конфліктом. Найбільше говорилося про національну пам’ять. Тобто, про те, що стало каменем спотикання у вирішенні питання дозволити-не дозволити встановлення літника неподалік трагічного місця…
…У мене з цією вулицею свої асоціації. З дитинства мав звичку: йду цією вуличкою – тоді вона називалась Тобілевича - і мимовільно рахую липи. Знав, що їх десять. Але все-одно, кожного разу йду і рахую: одна, друга, третя… десята… Бо ті липи були частиною трагічної історії, почутої від батьків.
…Мені мама ще в дитинстві розповідала про той страшний розстріл. Вона, до речі, теж мала бути на тій виставі: напередодні до них додому прийшов знайомий парубок Осип Дідоха й запропонував їй та її сестрі Олі піти в театр на оперету «Шаріко», навіть квитки мав при собі. Дівчата відмовилися, бо мали інші плани. А він таки пішов. Його арештували разом з іншими, але відвезли кудись в район (сам він був з Долини), де й розстріляли.
А на самому розстрілі під синагогою мама таки була. Бачила, як розстрілювали її
доброго знайомого з Гірки Богдана Бойка (він часто бував у «Просвіті», ходив з
нею до однієї церкви )…
…Пройшло небагато часу, і станиславівці в пам’ять про закатованих посадили на
цій вуличці десять лип – саме стільки було вкопано стовпів, до яких дротом
прив’язували українських патріотів.. Дуже символічний і щирий пам’ятник, як на
мене.
А потім кількох лип не стало. Зрубали. Бо вирішили поставити «файніший»
пам’ятник.
Зрубали пам’ять. Хоча, гадаю, той пам’ятник міг цілком вжитися з липами.
Видно, у новітніх пам’ять правильніша… Але чи щира?
…А звичка рахувати липи у мене залишилась. Лиш тепер лічба закінчується на
цифрі «сім».